Результати роботи підрозділу

За період з 2013 р. по 2017 р. працівники відділу соціальної філософії активно надавали науково-консультативні послуги, працюючи з магістрантами, аспірантами, докторантами провідних українських наукових установ та університетів, зокрема Науково-консультаційного Центру НААН України, Київського національного університету імені Т. Шевченка, Національного технічного університету України «КПІ» імені І.Сікорського, Києво-Могилянської академії, МАН України, а також Вищої школи філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

Передача знань за звітний період відбувалася у вигляді публічних лекцій, методологічних семінарів, міжнародних та всеукраїнських конференцій, читань, круглих столів (понад 150 заходів). Впродовж звітного періоду співробітники відділу брали участь у франко-українських конференціях «Відповідальність інтелектуалів: політичний словник» (2013 р.); «Спадщина просвітництва та ліберальна демократія» (2017), щорічних «Філософсько-антропологічниі читаннях» та щорічних «Шинкаруківських читаннях». Відділ соціальної філософії реґулярно проводить методологічно-теоретичні семінари, присвячені проблемам соціальної філософії та соціальної теорії. За звітний період було проведено біля 50 семінарських засідань.

Впродовж останніх двох років під керівництвом канд. філос. н., наукового співробітника відділу Д..Кірюхіна працював щомісячний методологічний семінар з Політичної філософії з проблематики справедливості. Докт. філос. наук, професор А.Єрмоленко реґулярно бере участь в експертних заходах та фахових дискусіях, що їх проводить Центр Разумкова разом із Фондом Еберта, а також як експерт Термінологічних семінарів під егідою Інституту Ґете, зокрема: «Парадигма слова “Welt” в етиці, практичній філософії та соціології» (2016).; «Термінологічний словник комунікативної філософії і трансцендентальної прагматики» (2017). У форматі заходів МАН України співробітники відділу А.Єрмоленко та В.Нечипоренко беруть  участь в експертизах науково-дослідницьких робіт школярів України за спеціальністю «філософія» (2013-2017), а також в організації та проведенні в Інституті науково-практичнних семінарів, зокрема «Філософія у школі сьогодні як чинник економічно успішного суспільства в майбутньому: досвід Азійсько-тихоокеанського регіону» (2016) та ін. Узагальнена презентація публікацій відділу соціальної філософії за звітний період у форматі заходів Днів науки відбулася 19.05.2017 в Інституті філософії НАН України, на якій були представлені публікації (колективні та індивідуальні монографії) та інші праці співробітників відділу соціальної філософії за останні 5 років, зокрема монографія: Соціальна відповідальність як основна цінність інституалізації сучасного суспільства / Відп. ред. А. Єрмоленко. – К. : Наукова думка, 2016.

Відділ активно співпрацював із центральними та регіональними органами влади, установами та організаціями у питаннях апробації  та практичного впровадження результатів досліджень, в ході виконання наукових досліджень, при підготовці наукових доповідей, аналітичних та експертних матеріалів, зокрема з:  Комітетами  Верховної Ради України, Конституційною асамблеєю при Президентові України, Міністерством освіти та науки України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством соціальної політики України, Представництвом ООН у Києві, Cектором духовного розвитку Головного департаменту з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України тощо.

Найвагоміші результати фундаментальних досліджень відділу соціальної філософії:

2013 р.: Доведена засаднича роль цінностей та норм, зокрема етичних, в обґрунтуванні соціальних наук. Дослідження здійснено через реконструкцію сучасних соціально-філософських парадигм (теорії дискурсу, феноменологічної соціальної теорії, системно-функціонального аналізу, теорії комунікативної дії тощо) та розробку філософсько-методологічних засад для обґрунтування окремих соціальних теорій (соціальної етики, теорії науки і техніки як соціальних інституцій, економічної теорії, теорії держави і права, теорії ґлобалізації тощо). Дослідження було зорієнтоване на забезпечення кращого осмислення шляху модернізації українського суспільства в 21 столітті.

2014 р.: Досліджені процеси модернізації та відповідні чинники інтеґрації та консолідації українського суспільства. Концептуально робота визначається соціально-онтологічними чинниками, що діють в Україні як суспільства “модернізації навздогін”, із урахуванням  постмодерних і ґлобалізаційних процесів. Головним здобутком є обґрунтування теорії модернізації, що враховує соціокультурну та історичну специфіку українського суспільства, асинхронію соціально-економічних  процесів модернізації в світі за умов глобалізації і утворення постмодерних суспільств, впливу модернізації на консолідаційні фактори розвитку суспільства в Україні.

2015 р.: У дослідженні вперше проаналізовані модернізаційні процеси в українському суспільстві з перспективи європейських цінностей в орієнтаційному, інтеґраційному і леґітимаційному аспектах проґресивного суспільного розвитку. Зокрема встановлено співвідношення європейської ціннісно-нормативної системи і наявних ціннісних  орієнтацій в українському суспільстві,  виявлено модернізаційний потенціал традиційних українських цінностей у процесі модернізації суспільства, а також  їхній універсалістський зміст,  показана роль морально-етичних цінностей у процесі модернізації як європейського вибору.

2016 р.: Обґрунтована концепція модернізації українського суспільства з перспективи європейської ціннісно-нормативної системи  як реґулятивного принципу, досліджена значущість європейських цінностей як основи цивілізаційного вибору України, виявлено модернізаційний потенціал ціннісно-нормативної системи в Україні у порівнянні з базовими європейськими цінностями, здійснено аналіз впливу європейських ціннісних орієнтацій на модернізацію соціальних інституцій українського суспільства.

2017 р.: Здійснено соціально-філософський аналіз процесів становлення інституцій деліберативної демократії в  Україні, зокрема розкрито складний та суперечливий характер процесів викривлення комунікацій в українському суспільстві, які набувають форми симулятивних та імітативних практик, коли замість аргументативних дискурсів утворюються квазікомунікації, спрямовані не на досягнення аргументативного консенсусу громадян, а на досягнення цілей і забезпечення інтересів окремих соціальних груп.